Етнологічний аналіз гіпотез стосовно етнічної історії спільнот слов’ян, пропонований археологами так званої «київської школи» (зокрема, у науковій спадщині В. Барана та Д. Козака) засвідчує, що поки вони не виходять за межі позитивістської методології розуміння історичного процесу та позначені істотним схематизмом, лінійністю, телеологізмом, апріорним дотриманням постулату про дійсне існування в минулому «єдиного етносу слов’ян». Унаслідок цього, наявні у сучасному гуманітарному дискурсі України схеми слов’янського етногенезу, відзначаються довільністю конструкцій, суцільною гіпотетичністю, ангажованістю ідеологічним мо ментом і вподобаннями кожного автора, котрі, щоправда, присутні здебільшого мимоволі, за звичкою, ніж декларують якісь конкретні ідеологічні установки.
